Леонід Кононович

Перекладач, письменник, правозахисник. Народився 1958 року на Київщині. За радянських часів йому не дали можливості здобути вищу освіту — двічі виганяли з університетів за поширення правозахисної літератури, однак він самотужки здобував освіту та вчив французьку мову. Ранній Леонід Кононович є автором екзистенційної прози (сер. 80-х років), яку відмовлялись видавати у ті часи. Тому книжка цієї прози вперше побачила світ лише у 2004 році (новела «Повернення», мікророман «Зимова казка»), а 2008 року – друге доповнене видання «Повернення» (новела «Повернення», мікророман «Зимова казка» та новела-есе «Дерево»). Це проза, у якій переплелися проблеми самоідентифікації особистості, втраченого зв’язку поколінь, пошуки змісту у буденності. Радіо-п’єса за книжкою мала великий успіх у радіослухачів і кілька разів на їх замовлення повторювалась на українському радіо. «Коли у 2004 році я прочитав «Повернення», то був вражений — у ті часи ми навіть уявити собі не могли, що може існувати така українська проза...» (Василь Герасим’юк, поет, радіоведучий). У середині 90-х років Леонід Кононович публікує в часописі «Сучасність» роман «Я, зомбі» — перший якісний український іронічний кримінальний роман, який викликав шалену цікавість у читачів і був відзначений премією «Благовіст». Кононовича називають «батьком українського кримінального роману» — за кілька років Кононович написав більше 10 таких романів і 2003 року «поставив на цьому крапку». Одночасно з літературною працею з середини 90-х Кононович активно займається перекладами з французької, за що був відзначений стипендіями та премією Посольства Франції. В його перекладах українською були видані: Сартр, Камю, Екзюпері, Дюркгайм, Бодріар, Бланшо та ін. «Бодріярові пощастило, так само, як пощастило і читачеві. Адже переклад здійснив...Леонід Кононович». (Олег Білий, доктор філологічних наук, з післямови до книжки Жана Бодріара «Символічний обмін і смерть» у перекладі Леоніда Кононовича). Але найбільше визнання прийшло до нього за роман «Тема для медитації» та книжку короткої прози «Повернення», за які він був лауреатом національного рейтингу «Книжка року» та премії імені Григорія Косинки. «У 2004 році Леонід Кононович вразив українського читача романом «Тема для медитації». Рецензентам довелось шукати нових означень для жанрової характеристики цього роману, оскільки нічого подібного в українській літературі досі не було. Так з’явився термін посткатастрофна проза». (Микола Скиба). Роман отримав цілу низку схвальних рецензій, спровокував гострі дискусії в пресі не лише щодо самого роману, але й щодо того, хто і як пише про цей роман. «Тема для медитації» стала темою для безкінечних обговорень на Інтернет форумах. В 2016 році у світ виходить роман «Чигиринський сотник». «То що ж це справді за роман? Захоплюючий травелог, чи пак подорожня історія, істерн, вартий дюжини західних вестернів, козацький бойовик, що читається на одному подихові, гідний негайної екранізації? І якщо вже, любий читачу, з нами Бог (і такі автори), то якого ще ворога нам боятися? І якщо не читати нам такі книжки, то кому ж їх тоді читати? Не ляхам і не німцям, як той казав, бо вони свої мають – і книжки, і володарів думок, і власників перснів. І демонологія оповіді у «Чигиринському сотнику» може сприйматися за «фантастичну» лише упередженим, сучасним читачем. З точки зору історії мало що в романі видається казковим і небувалим, і наразі лише його гостросюжетна моторика виводить оповідь за жанрові межі. Бо це справді екстремальне чтиво, що вибивається з-поміж інших, наче козацька сальва з романного мороку нашої сивої давнини» (Ігор Бондар-Терещенко).